Життя проти течії

  Микола Іванович Міхновський – політичний  та громадський діяч, правник, публіцист, ідеолог та лідер самостійницької течії українського руху кінця ХІХ початку ХХ століття,автор славнозвісної брошури «Самостійна Україна», борець за незалежність.                                           

Народився Микола Іванович Міхновський 31 березня 1873 року в селі Туровці , Прилуцького повіту на Полтавщині. Його батько був священником, нащадком старих козацьких  та священницьких родів  і не боявся правити службу в церкві українською мовою. З дитинства Микола Міхновський виховувався на  Шевченківському «Кобзарі» і творах  І.Котляревського.  Освіту Міхновський здобув у Прилуцькій гімназії, яку закінчив 1891році. Потім вступив на юридичний факультет Київського університету.

1891 р. група молодих націоналістів створила Товариство тарасівців. М.Міхновський розробив документ для „Братства” — „Profession de foi молодих українців. Тарасівці проголосили своєю метою боротьбу за «самостійну суверенну Україну, соборну, цілу і неподільну, від Сяну по Кубань, від Карпат до Кавказу, вільну між вільними, без пана і хама, без класової боротьби, федеративну всередині».  1898 року Міхновський переїхав до Харкова, де відкрив власну канцелярію. А в 1900 році він розпочав політичну  діяльність, справивши великий вплив на формування Революційної Української партії (РУП). Брошура Міхновського «Самостійна Україна» стала першим програмовим документом РУП і українського радикального руху взагалі. 

У 1902 році Микола Міхновський зі своїми однодумцями засновує першу українську націонал-соціалістичну організацію під назвою Українська народна партія. Відразу із створенням УНП Міхновський пише «Десять заповідей для УНП»  У 1903 році Міхновський створює бойове крило партії- організацію «Оборона України», яка взяла активну участь в боротьбі за визволення України. Крім політики Микола Міхновський продовжував займатися адвокатською діяльністю і в 1906 році домігся звільнення братів Олександра та Михайла Шеметів, покараних до страти..

Далі Міхновський і Шемети починають видавати національну пресу. 1905 року вони випустили партійний друкований орган «Самостійна Україна» і селянську газету  «Хлібороб», що має на меті національне і соціальне пробудження українського селянства. Але незабаром влада заборонила часопис.Через шалений тиск режиму, УНП призупиняє відкриту діяльність, а Міхновський повертається до видавничої справи. Протягом 1912 року у Харкові він видає газету «Сніп»                                          З початком Першої світової війни з'явилася ідея закласти підвалини майбутньої української армії.     З початком Української революції наприкінці березня 1917 року «самостійники» Міхновського ввійшли до складу ЦР, серйозні розходження виникли вже під час написання першої спільної відозви. Побачивши, що у дискусіях лише марнується дорогоцінний час, Микола Міхновський повністю віддався творенню українського війська. В  березні 1917 ухвалено рішення про формування Першого українського полку імені гетьмана Богдана Хмельницького. 16 березня 1917 року було створено товариство "Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка" на чолі з Миколою Міхновським. На І-му Всеукраїнському військовому з'їзді  Микола Міхновський увійшов до складу Українського генерального військового комітету (УГВК) — вищої військової установи в Україні.       Полуботківці вдалися до спроби воєнного заколоту з метою проголошення незалежної України. У ніч з 3 на 4 липня 1917 р. полк вийшов з казарм, здобув арсенал і частину центру Києва. Але виступ не підтримала Центральна Рада, яка ще сподівалася досягти української автономії політичним шляхом. 6 липня повстанці склали зброю. Прямих доказів участі Миколи Міхновського у повстанні не було. На прохання Володимира Винниченка та Симона Петлюри військова влада відправила Міхновського на Румунський фронт для проходження служби. На фронті або у військових в'язницях, опинилося й багато інших самостійників. Публікація ІІ Універсалу остаточно спонукала Міхновського до повстання                                              Самостійники підтримали державний переворот 29 квітня 1918 року. Міхновському запропоновано посаду особистого радника гетьмана. Від цього  Микола Міхновський відмовився. Разом з УДХП він став в опозицію до гетьманського режиму. Микола Міхновський, як і всі хлібороби-демократи, не підтримував ідеї масового антигетьманського повстання. Коли ж воно розпочалося виступав за примирення сторін, утворення коаліційного українського кабінету при збереженні гетьманату.  Це не всі заслуги відомого українського «самостійника».      Останні роки життя  Микола Міхновський деякий час мешкав на Полтавщині, звідки пізніше, спустошений невдачами, виснажений фізично і психічно, розчарований в українській еліті, виїжджає на Кубань. Чотири роки Микола Міхновський жив на Кубані. 1924 року Микола Міхновський повернувся до Києва, де був заарештований ДПУ. Вже наступного дня, 3 травня 1924 року, трапилася трагедія: Миколу Міхновського було знайдено повішеним. Поховано Микол
у Міхновського на Байковому кладовищі.