Науково-просвітницька діяльність Матвія Номиса

29 листопада виповнюється 200 років від дня народження Матвія Терентійовича Симонова літературний псевдонім – Матвій Номис- українського етнографа, фольклориста, письменника і педагога, укладача і видавця одного з найповніших і найавторитетніших зібрань- антології українського усного фольклору малих жанрів.                         

  Народився М.Т.Симонов на Полтавщині в селі Заріг в 1823 році 29 листопада в забезпеченій чиновницькій родині Терентія Семеновича та Марії Василівни Симонових . Сусідами Симонових були поміщики Білозерські,Забіли, Марковичі, Репніни. З дитинства Матвій Симонов був простуватим, спокійним, нерішучим,не дуже веселим хлопцем.Особливо такий емоційний стан посилився після нещасного випадку, який призвів до втрати лівого ока. Ця трагедія наклала відбиток на все його життя. Початкову освіту він здобував  вдома,а з 1832 року став учнем Лубенського повітового училища де навчався до 1835 року. Потім продовжив навчання у Переяславському духовному училищі,а згодом у Переяславській духовній академії, яку закінчив у 1840 році і подав документи до Полтавської гімназії. Після завершення  навчання у 1844 році склав іспити до Київського університету Св. Володимира на словесний факультет де навчався впродовж 1844-1848 років. Перебуваючи у Києві він познайомився з Тарасом Шевченком, Опанасом Марковичем та Василем Білозерським.Закінчивши навчання в університеті  з 1848 по 1853 р. М.Т.Симонов працював в Ніжинській,а з 1853 року  в Немирівській гімназіях вчителем словесності. Разом з викладацькою діяльністю Матвій Терентійович, як етнограф та фольклорист. Збирав цінні матеріали про народний побут, звичаї та обряди, записував чимало зразків усної народної творчості.  З під його пера вийшли етнографічні оповідання та оповідання з народного життя: « Тітка Настя», «Дід Мина і баба Миниха», « Автобіографія Василя Петровича Білокопитенка», « Різдвяні свята», «Крашанки в давнину» , які друкувалися в таких виданнях як «Хата», «Основа»,  «Киевская старина» під псевдонімом Матвій Номис. У 1864 році М. Симонов випустив найвизначнішу працю свого життя « Українські приказки, прислів'я і таке інше. Збірники О.Марковича і других . Спорудив М.Номис» Збірка складалася з двох частин: більшої- паремійного матеріалу( прислів'я, приказка, притча) і меншої- загадок. До обох частин додавалися покажчики. Видання включало понад 14,5 тисяч хразків українського усного фольклору малих жанрів, які охоплювали нацрізноманітніші сфери життя, звичаї, вірування українського народу. Збірка грунтувалася на записах О.Марковича, братів Білозерських, П. Куліша, зібраних у різних регіонах України. Це була перша науково зроблена праця і українській етнографії, яка перевершувала  всі слов'янські видання приказок.                                                                        Після багатьох років відсутності у своєму маєтку в 1869 році М.Т. Симонов повернувся до Лубенського повіту. У 1873 році його обрали першим директором Лубенської чоловічої гімназії, а з 1877 року- головою земства, мировим суддею.                                                           За п'ять років до смерті Симонов продав  хутір, забезпечив дружину та дітей, пожертвував значні кошти на Наукове товариство імені Т.Шевченка, а частину грошей поклав у банк. Згодом на відсотки в своєму селі заснував початкову школу і побудував лікарню.                         Тихий, непомітний Номис помер 8 січня 1901 року самотній.  Так закінчився життєвий та творчий шлях М.Т.Симонова – відомого етнографа, фольклориста, громадського діяча письменника та педагога і просто людини.