Олена Пчілка: світло добра і любові

Ольга  Петрівна  Драгоманова-Косач  –  видатна  письменниця, драматург, талановитий педагог, науковець, фольклорист та етнограф, активна  громадська  діячка.  Ольга  Петрівна  належить  до  плеяди  діячів,  які  своєю  невтомною  працею  зробили  значний  внесок  до  духовної  скарбниці  нації, збагативши  своєю  творчістю  українську  культуру.  Її  кипуча  енергія  і  працьовитість  були  поєднані  не  тільки  з  літературним  хистом  і  здібностями,  а  й  з  надзвичайною  принциповістю,  сміливістю, наполегливістю  та  патріотичною  самовідданістю.

  Ця  жінка  ніколи  не  зрікалася  своїх  поглядів  і  безстрашно  пропагувала  їх,  не  боячись  ні  арештів, ні в’язниць, ні репресій.                                                                                                       Народилася  Ольга  Петрівна  Драгоманова  29  червня  1849  року в повітовому стародавньому містечку Гадячі на Полтавщині. Родина  походила  з  козацького  роду  перекладачів  і  дипломатів Драгоманів, відомих ще з часів ГетьманщиниПоходила із сім’ї небагатого дворянина Петра Драгоманова. Батько був високоосвіченою людиною, знав іноземні мови, передплачував книжки і журнали. Діти росли в атмосфері свободи й любові до всього українського.

"Можна сказати, що українська течія оточала нас могутньо: се була українська пісня, казка, все те, що створила українська народна думка і чого держався тодішній народний побут…, – згадувала Олена Пчілка. – А пісень чули ми за дитячі літа стільки, що й не злічити!.. Усякі народні обрядності не минали нашого двору: колядування, посипання, запросини на весілля… Чи можна ж було нам не знати українського слова, коли воно було просто таки нашою рідною, притаманною стихією?".                                                          Здобула домашню початкову освіту. Під час навчання в зразковому пансіоні шляхетних дівчат у Києві (1861-1866) мешкала у брата Михайла Драгоманова, який мав великий вплив на формування її світогляду.

Після переїзду на Волинь, куди отримав призначення чоловік Петро Косач, займалась етнографією, записувала народні пісні, обряди та звичаї, збирала зразки народних вишивок. Виданий у 1876-му «Український орнамент» здобув визнання як українських, так і європейських науковців. Перекладала твори світових класиків. Згодом вийшла перша збірка поезій «Думки-мережанки» (1886). Авторка багатьох оповідань, що змальовували життя та прагнення тогочасної української інтелігенції. Серед кращих творів – «Товаришки» (1887), «Світло добра і любови» (1888), «Солов’їний спів» (1889), «За правдою» (1889), «Півтора оселедця» (1908). З нею пов’язують привнесення в українську літературу нового типу жінок: вольових, сміливих, героїчних дівчат-патріоток («Юдіта», «Козачка Олена», «Діброва»).

Писала нариси і спогади про видатних діячів української культури. Брала участь у жіночому русі. На відкритті пам’ятника Іванові Котляревському в Полтаві в 1903-му, попри заборону, виступила українською мовою. А в 1905-му була у складі української делегації, що на зустрічі в Санкт-Петербурзі з головою ради міністрів Сергієм Вітте вимагала відмінити заборону українського друку і шкільництва.

За радянської влади, святкуючи день народження Тараса Шевченка в Гадяцькій гімназії, огорнула погруддя Кобзаря синьо-жовтим стягом, що викликало лють місцевого комісара. В 1920-му заарештована за «контрреволюційні» виступи. Після звільнення виїхала в Могилів-Подільський, а від 1924-го мешкала в Києві. Працювала в комісіях Всеукраїнської академії наук, із 1925-го – член-кореспондент ВУАН. Водночас вбиралась у національні строї та спілкувалася виключно українською мовою.

Мати поетеси Лесі Українки.

Померла 4 жовтня 1930-го в Києві. Похована на Байковому кладовищі поруч із чоловіком, донькою та сином.