Рушникові доріжки

   Кожне людське покоління залишає після себе слід на землі. Наші предки залишили нам не тільки борозну і плуг, а й передали скарб своєї душі: мудру казку, ніжну пісню, добрі звичаї. І до сьогодні зберігаються і примножуються прадавні звичаї, зокрема один із них виливати свою душу,свій настрій на білому полотні- на рушнику, вишиванці, скатертині, серветці- розмаїттям кольорів та візернунків. Від сивої давнини  до наших днів у радості і горі рушник є невід'ємною частиною нашого побуту. Його можна порівняти з піснею вишитою на полотні.

На вишиваний рушник приймала повитуха немовля. На щастя,на долю давала мати його, коли виряджала в дорогу сина, щоб оберігав від усякого лиха. Найбільше обрядових сюжетів пов'язаних з рушником збереглося у весільній церемонії.Їх подавали і брали ,коли йшли у свати, ними пов'язували молодих, ставали на рушник.На святковий стіл коровай приносять  на  рушнику. Кожен регіон України має кольорові  гами рушників. Рушники вишивали хрестиком і гладдю червоним і чорним кольором. Це національний звичай. Старі люди кажуть, що то горе з радість переплітається.  Українські вишиванки- давні перлини-наче  простелена  доля  наших  прадідів із минулого і до наших днів одвічні людські символи. Вишиванка і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх батьків, до всіх, хто не черствіє душею.                          З нагоди дня вишиванки в Михнівській сільській бібліотеці діє книжкова виставка-вернісаж «Рушникові доріжки». Тут зібрані книги,що розповідають про історію української вишивки, техніку вишивання  схеми вишивок та вишиті вироби