Барви Марії Приймаченко

    Марію Приймаченко називають однією із найсамобутніших українських художниць.  12 січня, минає 115 років з її дня народження. Приймаченко представляє стиль наївного народного стилю — в його основі лежать українські казки, легенди та оповідання. 

         Народилася майбутня художниця та майстер народного декоративного розпису 12 січня 1909 року в селі Болотня на Київщині. Її виховували у творчій сім'ї. Батько, Оксентій Григорович, був теслею, створював дворові огорожі. Бабуся займалася розмальовуванням писанок. Мати, Параска Василівна, славилася майстерністю вишивання, чого навчилася і сама Марія, яка носила власноруч вишиті сорочки. Крім живопису і вишивання, захоплювалася також керамікою, ілюстрацією.У дитячому віці майбутня художниця не могла працювати в полі і допомагати рідним у багатьох господарських справах через недуги. Коли дівчинці було сім років, Маруся захворіла на поліомієліт. Надалі все життя художниця переживатиме страшні болі, не одну операцію і практично на всіх фото буде з милицями.Час, що звільнила хвороба, Марія використовувала для занять творчістю. Серйозно малювати Примаченко почала в 17-річному віці — коли знайшла синювату глину, якою розмалювала власний будинок. Робота дівчини припала всім до душі — незабаром вона отримала перше замовлення. За розмальовування будинку сусідів Марії віддячили поросям.Цікаво, що загалом художниця була малоосвіченою: через хворобу вона пройшла лише чотири роки навчання. У підписах до картин вона практично не ставила розділових знаків і користувалася народним наріччям. Зате Приймаченко однаково вправно малювала обома руками. Певну художню освіту Марії Оксентіївні вдалося отримати завдяки майстрині-ткалі з Києва — Тетяні Флорі. Вона помітила талант Приймаченко і в 1930-х роках запросила її в експериментальні майстерні, що працювали в Київському музеї українського мистецтва. Там її творчість стала більш різноманітною: Марія малювала, вишивала, захопилася керамікою. 1936 року експериментальну майстерню реформували в Школу народних майстрів, яку вона і закінчила.Нині в музеї зберігаються чимало її робіт того періоду – тарелі, глечики, які оздобленні химерними орнаментами. На виставці народного мистецтва Марія отримала диплом першого ступеня. Відтоді її роботи експонувалися на виставках в европейських столицях. Талант українки визнали далеко за межами Батьківщини.Є така чутка, що Пабло Пікассо побачивши її картини, назвав їх “прекрасними роботами геніальної жінки”. Марк Шагал, надихнувшись творами Приймаченко, і собі створив низку картин, які дуже нагадували дивовижних звірів Марії. На виставці в Парижі Марія отримала золоту медаль. Про це вона дізналася в лікарні, їй зробили операцію, а ця звістка допомогла пережити жінці біль від оперативного втручання.

Із початком німецько-радянської війни мисткиня повернулася до рідного села. Там пережила всі труднощі воєнного та післявоєнного часу. Із фронту так і не дочекалась свого чоловіка Василя Маринчука, але до самої смерті  чекала, що він повернеться.До малярства Марія Приймаченко повернулася у 1950-ті. Тоді ж вона потоваришувала із видатним режисером Сергієм Параджановим. Він її підтримував, коли вона хворіла, діставав рідкісні для того часу фрукти та надсилав поштою. У 1960-х роках художниця створила низку робіт під назвою “Людям на радість”. За це її вшанували званням лауреатки Державної премії України імені Тараса Шевченка.

Роботи Марії зачаровують неймовірно доброю фантазією, точним, своєрідним колоритом і таємничою майстерністю .Чуттєві й невимушені, її картини — це самовираження підсвідомого, обрамлене в дитячу форму, яка ніколи в її творчості не була покинутою. Вона надихалася вишивками і довкіллям, вона була селянкою, яка обожнювала Україну та ніколи не покидала рідний дім. Навіть під час аварії на ЧАЕС, коли рідне село потрапило у 30-кілометрову зону евакуації, вона залишилася із сином і намалювала картину, на якій корова в бахілах їсть отруєну радіацією траву. В 1997 році Марія Приймаченко померла. Похована у рідному селі.                                                Виставки робіт Марії Приймаченко  з великим успіхом експонувалися в багатьох країнах. Її ім'я записано до «Всесвітньої енциклопедії наївного мистецтва» поряд з іменами Анрі Руссо та Ніколо Піросмані.

Під час наступу російських військ, у селищі Іванків 27 лютого 2022 року згорів історико-краєзнавчий музей, де зберігалося близько двох з половиною десятків робіт Марії Приймаченко, 14 вдалося врятувати.               У 2022 році художниця отримала(посмертно) відзнаку Президента України «Національна легенда України» за визначні особисті заслуги у становленні незалежності України і зміцненні її державності, вагомий внесок у розвиток національного мистецтва.                                                Марія Приймаченко створила неповторний світ власних образів, яких у природі не існує. Всі її картини нагадують малюнки до якоїсь нескінченної казки. В їх основі лежать фольклорні легенди, народні казки та оповідання. Довге і плідне життя  прожила вона, залишила сотні творів, які навічно прикрашатимуть музеї, приватні колекції. Є в них та мистецька досконалість, яка непідвадна старінню.