Забуттю не підлягає

 У пам’ять про хвилі репресій радянських часів та на знак вимоги звільнити усіх сучасних політв’язнів-українців наша країна 12 січня вшановує День українського політв’язня.  Цей День відзначають із 1975 року за ініціативою В’ячеслава Чорновола, який закликав протистояти репресіям і жорстокості радянського режиму. Дату обрали невипадково, адже трьома роками раніше, 12-14 січня 1972 року, відбувся «генеральний погром» – найбільша хвиля репресій проти українських дисидентів, які боролися за незалежність України.

Тоді за дві доби було затримано та заарештовано більшість відомих представників національно-демократичного руху України – шістдесятників, правозахисників, дисидентів.  Серед затриманих у ті дні були відомі постаті: у Києві – Іван Світличний, Євген Сверстюк, Василь Стус, Леонід Плющ, Зіновій Антонюк, Іван Дзюба; у Львові – В’ячеслав Чорновіл, Михайло Осадчий, Іван Гель, Стефанія Шабатура, Ірина Стасів-Калинець, а трохи пізніше й Ігор Калинець та інші. Невдовзі хвиля репресій прокотилася всією Україною, арешти пройшли в Галичині, Одесі, Харкові, Черкасах, Умані. Усього було заарештовано близько сотні осіб, а ще обшуки, допити, звільнення з роботи, переслідування. Майже всі заарештовані були засуджені за «антирадянську агітацію та пропаганду» і відправлені відбувати свої терміни у табори Мордовії та Пермської області Росії, а згодом – у Сибір та Казахстан.                                                                           

 День українського політв’язня з 1975 р. традиційно відзначався в політичних таборах, тюрмах та на засланні одноденним голодуванням у підтримку політв’язнів і як протест проти репресій і жорстокості радянського тоталітаризму. У 1976 р. була заснована Українська Гельсінська група, яка збирала докази порушення прав людини в УРСР та скарги постраждалих, видавала «підпільні» бюлетені про такі порушення, а також доносила правду до відома української та міжнародної громадськості.

Серед найвідоміших народних акцій – протестні дії 12 січня 1981 р. Членів Київського демократичного клубу (Сергій Набока, Лариса Лохвицька, Інна Чернявська, Леонід Мілявський, Наталка Пархоменко). Та історія, на жаль, має властивість повторюватися.

У сучасній історії України словосполучення «українські політв’язні» повернулося до вжитку у 2014 році, коли Росія окупувала Крим та розпочала війну на Донбасі. Російська влада продовжує ув’язнювати українців, кримських татар та людей інших національностей, які виступають проти окупаційної влади та агресії Кремля. Утримувалися в російських в’язницях за політичні погляди Олег Сенцов, Роман Сущенко, Асан Чапух та інші.            

За даними правозахисників, майже 300 українців залишаються в полоні проросійських бойовиків ОРДЛО. Вшановуючи героїв, українці з сумом, але й з вірою і надією відзначають День українського політв’язня. Вільний український дух придушити неможливо. Попри ворожі зусилля, він як фенікс, відроджується з попелу і стає міцнішим. Колишні незаконно ув’язнені в Криму, на Донбасі та в Росії українці заснували платформу «Звільнення в’язнів», серед них: Олег Сенцов, Володимир Жемчугов, Роман Сущенко, Микола Карпюк, Едем Бекіров, Павло Гриб, Ахтем Чийгоз, Станіслав Асєєв, Олександр Кольченко, Володимир Балух, Ігор Козловський, Євген Панов, Ільмі Умеров, Микола Семена, Ісмаїл Рамазанов, Олександр Шумков, Ігор Мовенко. У грудні 2021 р. Парламент у першому читанні підтримав законопроєкт про соціальний і правовий захист політв’язнів Кремля. Президент України призначив стипендії імені Левка Лук’яненка «бранцям Кремля». Відомі українські письменники та журналісти втілюють програму авторів-амбасадорів на підтримку українських в’язнів Кремля #SolidarityWords : Вікторія Амеліна, Мирослава Барчук, Ольга Герасим’юк, Лариса Денисенко, Ірена Карпа, Андрій Курков, Юрій Макаров, Мирослав Маринович, Віталій Портников, Ірина Славінська, Остап Сливинський, Мар’яна Савка та Ірина Цілик.

Ми подумки з тими, хто сьогодні перебуває в неволі. Щиро вдячні тим, хто пройшов через випробування, не зрадивши себе і України. Згадаймо сьогодні всіх українців, які колись і зараз продовжують боротися проти окупантів. Маємо пам’ятати про них і робити усе можливе, аби вони повернулися додому.