Василь Симоненко- світлий талант,       трагічна доля

  Василь Симоненко народився в с Біївці Лубенського р-ну на Полтавщині 8 січня 1935 року. Ріс без батька, мати працювала в колгоспі. У 1952 р. закінчив із золотою медаллю середню школу в Тарандинцях, вступив на факультет журналістики Київського університету імені Т. Шевченка. Брав участь у літературній студії імені Василя Чумака (СІЧ).Після закінчення університету працював у газеті "Черкаська правда", у газеті "Молодь Черкащини", власним кореспондентом "Робітничої газети", а також займався літературною творчістю.

 

  1962 році вийшла єдина його прижиттєва збірка "Тиша і грім". У середині 1962р. поета жорстоко побили працівники міліції залізничної станції м. Сміла. У зв'язку з тим, що влада всіляко боролась з Василем Симоненком, можна зробити висновок, що це побиття не було випадковим. 13-го грудня 1963р. поет помер у черкаській 

лікарні , похований у Черкасах. У 1964р. вийшла посмертна збірка "Земне тяжіння" (книгу було висунуто на здобуття Державної премії УРСР ім. Т.Г. Шевченка 1965р. (посмертно). Минуло 15 років офіційного забуття поета і у 1981 р. з'явилася книга вибраного "Лебеді материнства".Василеві Симоненкові посмертно присуджено Державну премію України імені Т. Шевченка, у 1995 р. Протягом короткого життя В. Симоненко написав поезії, провідною темою яких є любов до рідної землі, відповідальність за її долю, новели, пробував створити кіносценарій зі студентського життя, став автором численних статей, театральних і літературних рецензій, створив три казки для дітей і дорослих: "Цар Плаксій і Лоскотон", "Подорож в країну Навпаки", "Казка про Дурила". В Михнівській сільській бібліотеці до дня народження поета діє книжкова виставка-ім'я «Василь Симоненко - світлий талант, трагічна доля»