Народна традиційна медицина України

Народна медицина – важлива складова етнокультури народу. На основі найдавніших  знань багатьох поколінь і народного досвіду  виробилися різноманітні способи лікування засобами рослинного, тваринного, мінерального походження. Мало не у кожної господині були свої рецепти домашнього лікування.

 

Основним напрямом народної терапії було лікування травами. Здавна наші предки придивлялися до навколишнього середовища й поступово навчилися знаходити у природі ліки від різних недуг, виробили правила збирання, сушіння, зберігання та застосування лікарських трав. У народі добре знали, що активні речовини виробляються і накопичуються в рослинах у певні періоди їх розвитку, тому й заготовляли їх у точно визначений час. Заготовляли лікарські трави, орієнтуючись на те, яку частину рослини вважали цілющою – корінь, листя чи квітки. Листя зазвичай збирали перед цвітінням; підземну частину корені, бульби – восени чи напровесні; кору ж, навпаки, заготовляли під час руху соків – навесні, а насіння і плоди – у період достигання. Квіти рекомендувалося збирати на початку цвітіння.

Сушили лікарські рослини в сухому, темному, добре провітрюваному місці і в жодному разі не на сонці. Складали трави у бавовняні торбинки, картонні чи дерев’яні коробки, застелені чистим папером, а також у скляні банки з кришками. Термін зберігання лікарської сировини для трави – рік, для плодів і насіння – два й більше. З рослин українці виготовляли різноманітні лікарські препарати, зокрема, внутрішнього застосуванн -відвари, настоянки, соки, порошки та зовнішнього  -ванни, примочки, припарки, компреси, мазі.Лікувальні дії багатьох трав були добре відомі предкам й їх широко використовували у лікуванні: полин гіркий , м’ята, лопух , золототисячник , валер’яна конвалія, материнка , деревій або кривавник, подорожник , ромашка лікарська, чебрець (Thymus vulgaris L.), материнка  , звіробій та багато-багато інших.

Крім зілля, українці в лікуванні широко використовували й лікувальні властивості дерев. Особливо популярними були береза, дуб, горіх, калина, сосна, вільха, верба. Приміром, березовий сік, настоянки на воді або горілці з березового листя вживали як засіб від кашлю. Горілчану настоянку на березових бруньках натирали при ревматичних болях та як ранозагоювальний засіб. Здавна широку лікувальну дію приписували дубу, особливо його корі. Зокрема, її використовували для полоскання горла при хворобах слизової оболонки порожнини рота, при зубних болях, приймали внутрішньо у вигляді відвару при розладах шлунку, кишечника та сечового міхура.

У лікувальній практиці наших предків широко застосовували  овочі, серед яких чи не найперше місце посідали часник і цибуля, насамперед проти застудних захворювань. З лікувальною метою наші пращури широко використовували й іншу городину: картоплю, моркву, буряк, капусту. Так, терту сиру картоплю прикладали до наривів, місць укусу оси чи бджоли, при мозолях, опіках, болях у спині; гарячою картоплею вигрівалися при застуді, прикладаючи її до ніг, грудей. Над вареною гарячою картоплею робили інгаляції.

Загальновідомим є рецепт вживання гарячого молока з різними додатками  при застудах: з маслом і медом, з яйцем та маслом, з медом та перцем тощо. В лікуванні використовували  тваринні жири – свинячий, собачий, борсучий, гусячий та ін. Ними переважно розтиралися при застуді, вживали як загоювальні засоби для ран та наривів.                                                                                                         Серед ліків мінерального походження, найбільш уживаними була руда глина та сіль. З глини робили компреси при вивихах і синцях. Із солі – гарячі компреси при застудних захворюваннях, прикладали їх до горла та носа. 

Наслані хвороби – вдома не лікували, а зверталися до професіоналів – знахарів, які за допомогою особливих магічних обрядів, ритуалів й замовлянь позбавляли від недуги. Щоб дізнатися більше про чудодійні властивості рослин пропонуємо ознайомитися з представленими книгами.